Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України - Вікторія Вікторівна Садівнича

• Найвидатнішою архітектурною спорудою Київської Русі, що збереглася до сьогодні, є Софійський собор у Києві – «руська митрополія», зведена 1037 р. в центрі верхнього міста. Собор нині має змінений порівняно з первісним зовнішній вигляд, оскільки був добудований у XVIII ст. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм і вишуканістю внутрішнього оздоблення Софія Київська належить до видатних світових пам’яток Середньовіччя.

Софійський собор. Київ

• Найстаріший міст в Україні – Генуезький – розташований у Феодосії. Він функціонує й сьогодні. Збудували цей міст генуезці в XIV ст. Його довжина – 10 м. Дещо молодшим від нього є Турецький міст над річкою Смотрич, біля фортеці в Кам’янці-Подільському: його було зведено в XVI ст.

• Чумаки – люди, які займалися купецьким, торговельно-візницьким промислом, – їздили на волах по сіль (переважно до Азовського та Чорного морів). Вони вміли визначати час і прокладати маршрути, хоча не мали ні годинників, ні карт. За годинника їм правив півень, якого мандрівники завбачливо брали із собою в дорогу, провідним орієнтиром було сузір’я Чумацький Шлях.

• В історичній літературі наведено чимало версій щодо походження слова «козак». Один із польських дослідників виводив це найменування від імені легендарного ватажка, що в давнину успішно боровся з татарами. Інший, теж польський учений, стверджував, ніби ця назва походить від слова «коза». Також висували версії, згідно з якими козаки – не українці, а нащадки відомих за часів Київської Русі войовничих племен хазарів. У перекладі з турецької мови слово козак означає «волоцюга, забіяка, розбійник». Очевидно, саме з цієї мови воно й прийшло до української. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а дістали його від ворога, і воно прижилося, цілком втративши негативний відтінок і позначивши лицарську звитягу і благородство.

• Запорожці голили голови, залишаючи над лобом чуприну – так званий оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, козак закладав її за вухо. Вусів козаки не підстригали, а змащували їх смальцем і закручували догори. Довгі вуса й чуприна були у запорожців особливою відзнакою.

• Віталися козаки на свій лад. Коли вибиралися в гості до чужого куреня, то, ще сидячи на конях, гукали: «Пугу! Пугу! Пугу!» Господар виглядав у віконце й відповідав: «Пугу! Пугу!» Тоді гість відгукувався: «Козак з лугу!», – а господар мав виголосити запрошення: «Повішайте там, де й наші коні», – тобто пропонував прив’язати коней до ясел і завітати до хати.

• Запорізькі козаки славилися веселою вдачею й були охочими до жартів. Зокрема вони полюбляли вигадувати одне для одного прізвиська. Того, хто спалював із необережності курінь, нарікали Палієм; того, хто розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; тому, який варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само цілком зрозумілим є походження тодішніх прізвиськ Горбач, Малюта, Черепаха, Качало, Корж, які сьогодні перетворилися на прізвища.

• На дніпровському острові Хортиця росте унікальний дуб. Товщина його стовбура – 6,32 м, діаметр крони – 45 м, а висота – 33 м. За переказами, цьому дереву вже понад 700 років.

• Славнозвісні козацькі човни – чайки – не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких сміливо підпливали впритул і які брали на абордаж. Слово «чайка» походить від тюркського чаік-чаік, що означає «човен». Ці судна зазвичай сягали понад 12 м завдовжки й 3–5 м завширшки. На кожному розміщалося кількадесят веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці могло пересуватися до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. За попутного вітру на чайці напинали вітрило. Траплялося, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога під водою. Згодом у турецькому фольклорі з’явилися легенди про шайтанів у шароварах, котрі з’являлися із самісінького морського дна.

• Збереглися свідчення про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими розташовували баласт для занурення у воду. А крізь вистромлену над поверхнею моря трубу – прообраз сучасного перископа – стерновий пильнував, чи не з’явилася неподалік турецька галера. Рухали човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що досередини не потрапляло ані краплини води. За наближення до ворога баласт викидали, човен несподівано зринав на поверхню, і козаки знову з’являлися ніби із самісінького дна моря.

• Скільки гетьманів було в Україні? За понад двісті років Україною загалом правили 66 гетьманів. Першим був Дмитро Вишневецький, а останнім – Кирило Розумовський. Одні булавою освячували визвольні змагання народу, інші використовували блиск гетьманських клейнодів для задоволення свого честолюбства та корисливих інтересів.

• Гетьман Дмитро Вишневецький став героєм народних дум під іменем Байда, постаючи як безтурботний гультіпака, який тільки й знав, що пити мед-горілку, і, здається, не мав жодного іншого клопоту… Насправді ж Дмитро Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню на півдні України. Зібравши під своєю рукою чимале військо, він організовував сміливі походи до Криму, руйнуючи турецькі фортеці на Чорному морі. Але згодом гетьмана по-зрадницькому захопили в полон і відправили до турецького султана. За народними переказами, султан вигадав для Байди мученицьку смерть: його підвісили за ребро на гаку й чекали, що отаман благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст. Загибель Дмитра Вишневецького була великою втратою для козацтва.

Дмитро Вишневецький

• Козацький гетьман Іван Свирговський – одна з найбільш загадкових постатей у нашій історії. Відомо, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, котрий прагнув вибороти незалежність свого краю від султанської Туреччини. Тоді, у червні 1574 р., під час битви під Рокшанами, турецьке військо кільцем обступило козаків. Згідно з однією з версій, Іван Свирговський загинув у тому бою разом зі своїми побратимами. Однак також існують свідчення, що його, пораненого, захопили в полон і зажадали великого викупу. Отаман не мав таких грошей, і не було кому заплатити за його свободу. Так він і загинув у турецькій неволі, і ніхто не знає, де його могила.

Іван Свирговський

• Козак Яків Малик у XVI ст. потрапив до Індії, де став великим візиром індійського князівства Гуджарат.